Я хочу перевірити здатність людини бути самотньою, виходячи з припущення, що ця здатність є однією з найважливіших ознак зрілості в емоційному розвитку людини. Майже в усіх наших психоаналітичних методах лікування настають моменти, коли для пацієнта важливо бути на самоті. Клінічно – це може бути представлено як тиха фаза або тиха сесія, і ця тиша далеко не є доказом опору, а є досягненням з боку пацієнта. Можливо, це є першою спробою пацієнта побути на самоті. Я б хотів привернути увагу до цього аспекту перенесення, в якому пацієнт є один в аналітичній сесії.
Мабуть, ми можемо спробувати сказати, що в психоаналітичній літературі більше було написано про страх залишитися наодинці, маючи більше бажання, ніж можливість; також великий об’єм роботи, був виконаний по вилученню зайвого з літератури, захисною організацією якого є – процес по редагуванню. Це виглядало б, як дискусія про позитивні аспекти статті «Можливості бути на самоті», яка вже не актуальна. Можливо, в літературі можна знайти конкретні спроби про можливість бути на самоті, але я не знаю про це. Я би хотів зіслатися до концепту Фройда (1914) анакліктичних відносин « Про нарцисизм» (Віннікотт, 1956а).
Відношення двох-трьох особистостей
Джон Рікман представляє нам ідею про мислення і зв’язок між двома -трьома індивідуумами. Ми часто називаємо Едипів комплекс стадією, на якій відносини трьох індивідуумів домінують один над одним. Будь-які спроби описати Едипів комплекс в термінах між двома людьми не вийде. Тим не менш, відносини між двома існують, і вони належать до відносно ранньої стадії розвитку особистості. В початкових відносинах зв’язку двох індивідуумів, немовля і мати або той, хто її заміняє, має зв’язок набагато сильніший за умови підтримки батька. В концепції про депресію Мелані Кляйн описуються відносини двох індивідуумів, можливо, правильно буде сказати, що ознакою відносин між двома індивідуумами є їхній зв’язок між собою.
Після роздумів про нормальні відносини трьох або двох індивідуумів, хтось має зробити крок назад, відступити і говорити про відносини з самим собою з раннього віку, який заслуговує особливої уваги тому, що це є основою, на якій будується здатність бути на самоті.
Парадокс
Тепер ми можемо викласти суть того, про що говоримо. Багаторічний досвід концепції Мелані Кляйн говорить про встановлення здатності бути на самоті, це одна з головних умов, без якої не можливо сформувати цей досвід самотності у немовляти або маленької дитини, який формується у присутності мами. Таким чином, в основі здатності бути самотнім лежить парадокс; здатність бути на самоті формується тоді, коли поруч є хтось інший. Тут мається на увазі досить особливий тип взаємовідносин між малюком або маленькою дитиною і мамою або тим, хто її заміняє, яка фактично є присутня, навіть якщо на даний момент це дитяче ліжечко або візочок, які заміняють її.
По-перше, здавалося б, що нарцисизм був би складовою частиною індивідуума, але ми погоджуємось з думкою, що рання форма вторинного нарцисизму виникає з первинного. Моя концепція полягає в тому, що перехід відносин від двох людей до індивідуальних відносин, не може відбутися без порушення дослідження шляхом безпосереднього спостереження за матерями і немовлятами.
Що насправді значить бути наодинці
Бути наодинці – це, насправді, може бути цінно, але це не те, про що ми говоримо. Людина може перебувати у стані самотності, але при цьому не бути на самоті. Ви, навіть, не можете собі уявити, що людина, яка перебуває в стані самотності, страждає. Однак, багато людей насолоджуються самотністю до того, як вони подорослішають, вони можуть цінувати цю самотність, як найдорожче надбання.
Здатність бути на самоті – є дуже складним явищем (феноменом), який може з’явитися у розвитку людини після встановлення тріадних відносин, або інакше, як феномен або загальна атмосфера найближчого оточення. Я б хотів запропонувати назву для цього особливого виду взаємовідносин.
Особисто я люблю використовувати термін «особиста прив’язаність» (Ego – relatidness), який буде зручний в цьому контексті і він досить чітко контрастує зі словом ідентифікація, яка повторюється і ускладнюється в тому, що може називатися як «Eго-життя» ( Ego – life).
Особиста прив’язаність має відношення до стосунків між двома людьми, один з яких або хоча б один, на самоті; але присутність одного важлива для іншого.
Я вважаю, якщо порівняти значення слова «подобатися» і слова «любити», то можна побачити що симпатія пов’язана з особистою прив’язаністю, тоді як любов – це більше питання стосунків самим з собою, як з особистістю на початковому етапі розвитку. Перед тим, як розвинути ці дві ідеї, я б хотів нагадати вам, як би це було можливо зробити посилаючись на здатність бути самотнім у добре вивченій психоаналітичній практиці.
Першосцена
Можна сказати, що індивідуальна здатність буття наодинці залежить від її здатності справлятися з почуттями викликаними першосценою. В пешосцені стосунки між батьками сприймаються дитиною як норма проводити час наодинці з собою (про батьків). У відносинах батьків відповідальність за свідоме і несвідоме бере на себе дитина і стає третьою особою у триагулярних відносинах. Бути самотнім в цих обставинах -означає фізичну і психологічну статеву зрілість відповідно до жіночого сприйняття; це мається на увазі злиття агресивних і еротичних імпульсів та ідей, що передбачає толерантність до амбівалентності; поряд з усім цим дитина може природньо ідентифікуватись з кожним з батьків. Це твердження в будь-яких умовах може стати майже нескінченно складним, тому що здатність бути на самоті – є майже синонімом емоційної зрілості.
Хороший внутрішній об’єкт
Я б хотів зараз спробувати використати іншу теорію, одна з яких походить з робіт Мелані Кляйн. Здатність бути наодинці залежить від існування хорошого об’єкту в індивідуальній психічній реальності.
Привабливий зовнішній вигляд грудей або пенісу або хороші внутрішні відносини є достатньо хорошим показником для особи, щоб відчувати впевненість у сьогоденні і майбутньому. Відносини індивідуума до його чи її внутрішнього об’єкта, з довірою до внутрішніх відносин, забезпечує собі достаток у житті, тимчасово він або вона здатні до відпочинку задоволенням, навіть, за відсутності зовнішніх подразників.
Зрілість і здатність бути на самоті означає, що індивідуум має шанс завдяки достатньо хорошому материнству, створити віру в доброзичливе навколишнє середовище. Ця віра формується через повторювання задоволення.
У цій теорії йдеться про більш ранню стадію в індивідуальному розвитку – це те, що ми можемо бачити в класичному Едиповому комплексі, і що може набувати змін. Тим не менш, передбачається значний рівень зрілості власного Я. Передбачається інтеграція індивідуума в особистість, інакше не було б сенсу на розподіл зовнішній і внутрішній, або у наданні особливого значення у внутрішніх фантазіях. В негативному значенні: повинна бути у відносинах свобода від переслідуваної тривоги. В позитивному значенні: хороші внутрішні об’єкти знаходяться в особистому світі індивідуума, і вони доступні для прояву у відповідний момент.
Здатність бути на одинці в інфантильному стані
Питання, яке буде поставлене на цьому етапі: чи може дитина або немовля бути самотнім на дуже ранній стадії, коли інфантильність Я робить неможливим опис здатності бути на самоті, який нам наданий? Це основна частина моєї роботи, про яку ми повинні вміти говорити, дослідивши нескладну форму самотності і навіть, якщо ми погоджуємось, що здатність по-справжньому бути самотнім – це як витончена здатність, здатність бути по-справжньому на самоті – є основою раннього досвіду бути на самоті в присутності когось.
Здатність бути на самоті в присутності будь-кого може зайняти місце на дуже ранній стадії, коли інфантильність є природнім врівноваженням, підтримкою від матері. З плином часу індивідуум інтроєктує підтримку матері, і в цьому кроці є здатність бути на самоті без частого звернення до матері або того, хто її заміняє.
Я один
Я б хотів розглянути це питання по-іншому, вивчивши вираз «Я один». По-перше, слово «Я» означає велике емоційне зростання. Індивідуум формується як одиниця, тому інтеграція – це факт. Зовнішній світ відкидається і внутрішній світ стає можливим. Просте топографічне твердження індивідуума, яке формує організацію психічного ядра. У цьому немає прикладу про життя.
Наступне слово «Я є» представляє етап індивідуального зростання. Але це слово для індивідуума означає не тільки форму, але і життя. На початку «Я індивідуум» є несформованим, потенційно параноідним. Індивідуум може досягти етапу «Я є», лише тому, що існує захисне середовище. Захисне середовище насправді існує, коли мама зайнята немовлям і орієнтована на особистість немовляти, через наявність перехідного простору матері й дитини. Немає потреби у вираженні і усвідомленні з боку матері і немовляти на цьому етапі «Я є».
Далі я починаю говорити про вислів «Я наодинці». Відповідно до цієї теорії, у подальшому етапі передбачається оцінка з боку немовляти для подальшого існування з мамою. При цьому це не обов’язково означає, що ми маємо це усвідомлювати. Однак, я вважаю, що формування етапу «Я є наодинці» залежить від усвідомлення немовлям того, що його подальше існування з достатньо хорошою мамою є можливим, якщо є така надійність існуючою для немовляти у періоді самотності, і вона дає змогу отримувати задоволення від неї протягом обмеженого періоду часу.
Таким чином, я намагаюсь виправдати парадокс здатності бути на самоті на основі досвіду до здатності перебувати на самоті в присутності когось, і без достатнього досвіду здатність бути на самоті не може розвинутись.
«Его-прив’язаність» (Ego – relatidness)
Зараз, якщо я правий в питанні цього парадоксу, то буде цікаво дослідити природу відносин немовляти до матері, що і є ціллю цієї частини, яку я назвав «Его – прив’язаність» (Ego – relatidness). Буде видно, що я перекладаю багато зусиль до цього парадоксу, оскільки вважаю це складовою частиною дружби. Це може виявитись через феномен перенесення, і це є ще однією причиною надати особливе значення «Его-прив’язаності» (Ego – relatidness), але щоб пояснити своє бачення, я відступлю від теми на деякий час.
Я думаю, що загальновідомим є те, що ід-імпульс є значущим лише тоді, коли він присутній у житті. Цей «Ід – імпульс» (ID – impuls) або порушує або укріплює складне Его. Можна сказати, що індивідуальні відносини (ID – relationships) зміцнюють Его коли вони відбуваються в рамках Его – спорідненості. Якщо ми це приймаємо, то розуміємо важливість здатності бути на самоті. Це є можливим, коли самотність (в присутності когось), відкриває малюку його особисте життя. Патологічна альтернатива – це хибне життя, яке побудоване на реакціях на зовнішні подразники. Я вживаю термін «бути на самоті» тоді, коли немовля здатне проектувати стан спокою такий, як і у дорослої людини. Немовля здатне стати не інтегрованим та перебувати в стані, в якому він не орієнтується, для того щоб мати можливість існувати певний час без зовнішнього впливу. Цей етап готовий до досвіду ідентифікації. З часом приходить відчуття або імпульс. У цьому положенні відчуття або імпульс, які відчув малюк є справжніми і можуть стати першим особистим досвідом.
Тепер буде зрозуміло чому важливо щоб хтось був присутній для того, щоб досвід самопізнання позитивно вплинув на розвиток особистості. Це єдині умови за яких немовля може отримати справжній досвід. Велика кількість таких переживань формує основу для життя, які також містять уявне життя. Особистість, яка розвинула здатність бути на самоті, здатна заново відкривати особливості потягу, і оцей імпульс не витрачається даремно тому, що це почуття самотності завжди означає бути самотнім в присутності когось.
З часом особистість стає здатною відмовлятися від присутності матері або особи, яка її заміняє. Це підтверджується певними термінами, які створюють внутрішнє середовище. Це більш примітивне ніж термін «інтроектована мама» ( introjected mother ).
Кульмінація в «Его-прив’язаності» (Ego– relatidness)
Я зараз хотів би піти трохи далі в міркуванні спорідненості «Его-прив’язаності» (Ego – relatidness) та можливості досвіду у взаємовідносинах, і розглянемо концепцію любов до себе (до власного Я). Я звичайно знаю, що є такі речі як самозакоханість, любов до себе, до власного Я (нарцисизм), і говорячи про тих, хто розвивається більш повільно, вони будуть, як правило, опиратися на такі почуття, як самозакоханість для швидкого розвитку. В цей момент я не хочу розглядати патології фізіології, а хочу тільки запитати про психологічний розвиток самозакоханості. У нормальної людини дуже високий рівень задоволення, який вона отримує на концерті, в театрі або у дружніх відносинах, який веде до кульмінації власної самозакоханості. Це може здатися не розумним, що слово самозакоханість використовується в цьому контексті; я думаю, що навіть у цьому випадку є доречним говорити про кульмінацію самозакоханості, яка може статися у нормальних відносинах із собою. Можна запитати: коли дитина грає, чи вся гра є сублімацією потягу « Его – прив’язаності» ( Ego – relatidness )?
Чи не може бути якась цінність в мисленні і тому, що існує різниця між якістю і кількістю мислення індивідуума, коли можна порівняти гру, яка приносить задоволення з інстинктом? Ця концепція сублімації є повністю визнана і має велике значення, але шкода оминати згадку про велику різницю, яка існує між дітьми, які грають з задоволенням, від дітей, яких примушують, і від цього можна побачити, що їхні дії наближаються до інстинктивного досвіду. Це правда, що навіть у дитячій грі в задоволення, вона може бути інтерпретована у термінах самовираження. Це можливо тому, що ми говоримо в термінах символів, і ми безсумнівно на безпечному полі в нашому використанні символізму і нашому розумінні усієї гри в термінах «Ід-відносин» ( ID – relationships). Тим не менш, ми залишаємо щось важливе, якщо не будемо пам’ятати, що гра дитини не приносить їй задоволення, коли є ускладненим процес фізичного втручання через тілесні подразники.
Так звана нормальна дитина, здатна гратися, отримувати задоволення протягом гри, і відчувати задоволення від гри, без відчуття загрози фізичного впливу на дитину. Навпаки, замкнута дитина, яка має антисоціальну схильність або дитина з яскраво вираженою тривожністю не може отримувати задоволення від гри, тому що є примусово залученою до гри.
Фізично кульмінація потрібна і більшість батьків знають момент, коли дитині нічого не приносить задоволення від гри за винятком травми яка створює помилкову кульмінацію, але корисну. На мою думку, якщо ми порівняємо гру із задоволенням дитини з досвідом дорослого сексуального життя, то різниця буде настільки великою, що ми не повинні дозволити зашкодити дитині у різних періодах, для опису, у прожитті двох цих досвідів. Врешті решт кількість несвідомої символіки, залежить від рівня фізичного збудження при дитячому досвіді або дорослому досвіді. Ми можемо віддати данину важливості «Его-прив’язаності» ( Ego – relatidness), як такій, не відмовляючись від ідеї, що лежать в концепті сублімації.
Підсумки
Здатність бути на одинці – це є надзвичайно складним феноменом і має багато сприяючих факторів. Це тісно пов’язане з емоційною зрілістю.
Основою здатності бути на самоті – є досвід самотності в присутності будь-кого. Таким чином, немовля зі слабкою «Его-організацією» може бути одне через надійну «Его-підтримку».
Вид відносин, який існує між немовлям і підтримкою мами заслуговує окремого вивчення.
Хоча ми використовували інші терміни, я вважаю, що цей термін «Его-відносин» найкраще підходить для використання в цій статті. В рамках зв’язку з «Его-відносинами» (Ego – relationships) , «Ід – відносини» (ID – relationships) виникають і змінюються швидше ніж потурбоване незріле Его. Поступово середовище, що підтримує Его, проникає і вбудовується в особистість людини, таким чином виникає здатність бути на самоті.
Незважаючи на це, теоретично завжди є хтось присутній, хто повністю свідомо й несвідомо ідентифікується з мамою, яка в перші дні і тижні тимчасово ідентифікується з немовлям і в той час її не цікавить нічого більше, окрім турботи про своє немовля.
Джерела:
- «На основі статті, прочитаної на додатковій науковій зустрічі Британського психоаналітичного товариства 24 липня 1957 року, і вперше опублікованої в праці J.Psycho-Anal.,39, стор.416-20.» «The Capacity to be Alone (1958)» – Donald Winnicott
Переклад:
Кузьменко Вікторія
Глушкова Катерина